Мені 15 років, і я не хочу помирати. Не таке-то воно легке, життя (2136487)
Оплата картой или наличными при получении
Оплата с использованием промокода или подарочного сертификата для этого товара не доступна
Продавец может предложить внести частичную предоплату за заказ. В этом случае он уведомит реквизиты для оплаты при подтверждении заказа
Вы можете вернуть товар в течение 14 дней в соответствии с Законом Украины «О защите прав потребителей»
Покупатели также интересовались
Характеристики товара
Описание товара
Перша частина автобіографічної книжки відомої французької письменниці угорського походження Крістін Арноті «Мені п’ятнадцять років, і я не хочу помирати» присвячена облозі Будапешта під час ІІ Світової війни.
В ній авторка розповідає про життя мешканців будинку, розташованого на березі Дунаю, що під час кривавих боїв за місто між совєтськими та німецько-фашистськими військами протягом двох місяців ховались у підвалі свого будинку. Це враження очевидиці: дівчинки-підлітка, чиє дорослішання відбулося під артилерійськими обстрілами та нещадними бомбардуваннями її рідного міста.
Другу частину книжки — «Не таке-то воно легке, життя» — присвячено історії родини головної героїні, що емігрувала від радянського терору спершу у Задунайський край, де у них був дачний будиночок, а відтак в Австрію. Крістіні — талановитій, освіченій дівчині зі шляхетної родини — вдається умовити батьків дозволити їй поїхати у Францію, де вона сподівається стати відомою письменницею.
Проте, як виявилось, знайти їй своє місце у французькому суспільстві було дуже непросто: доводиться заробляти на життя нянею та хатньою працівницею. Попри всі негаразди героїня Крістін Арноті таки втілила в життя мрію своєї юності: її роман взявся видати книгою французький видавець.
Інша її мрія – народити дитину – також здійснилася. Жахіття, пережиті мешканцями Будапешта й описані в книжці Крістін Арноті, суголосні з тими, які пережили і все ще переживають українці, що стали жертвами масштабної агресії з боку путінської росії.