Я забула труси (2136659)

«Я забула труси» Майї Тульчинської — це смішний путівник життям Звичайної Української Жінки. Смішний, бо ми, жінки, часто намагаємося сміятися, коли нам боляче, а надто коли стикаємося з несправедливими очікуваннями або приниженням тільки через те, що народилися в жіночому тілі. Сміх для нас є терапією, він допомагає нам іти по життю, незважаючи ні на що: народжувати і виховувати дітей, турбуватися про себе, будувати стосунки з чоловіком, робити карʼєру. Це наша пігулка, яка допомагає пом’якшити біль. Сміх — це наш захист, коли на очах мали би з’явитися сльози. 

Майя Тульчинська пише про мізогінію, про місячні, про синдром самозванки, про нерівність у суспільстві так, щоби ми від душі посміялися над цим і щоби цей сміх дав нам сили змінити власне життя та життя інших жінок на краще.  На сторінках цієї книжки ви неодмінно впізнаєте себе й близьких собі жінок. 

«Я писала цю книжку, щоб разом з вами посміятися і над побутовими дурощами, і над всякими нашими жіночими бздурами, і навіть над серйозними речами, з якими ніби й не жартують. Та якщо з серйозного хоч іноді не поглузуєш, можна і дахом поїхати. А нам дах потрібен на місці, і жити нам ще треба довго. От сміх нам в цьому і допоможе!» — Майя Тульчинська

ОБЕРЕЖНО! В людей, які вважають, що фемінізм — це погане слово, а також у всіх, хто страждає на клінічні вади почуття гумору, нестачу іронії та хронічну серйозність, ця книжка може викликати непоправні розлади картини світу!

Приблизно раз на пів року — зазвичай на Новий рік та на восьме березня — чи не кожна українська жінка щось собі обіцяє. Влізти у ті самі джинси, які носила ще на першому курсі університету, почати здорово харчуватися (і бажано не відвареною курятиною й броколі без солі), перестати обирати чоловіків, які категорично не підходять з першого погляду, не ходити з душею нарозхрист. Середньостатистична українська жінка врочисто стає перед дзеркалом і клятвенно собі обіцяє — нарешті сісти на шпагат, стрибнути сторчголов із парашутом, відрізати коси, відростити волосся (може, навіть і під пахвами!), сходити до стоматолога, косметолога і хірурга — а може, навіть на побачення, а не лише в супермаркет.  Ще обіцяє собі купити вже ті туфлі, лягати спати до опівночі, змащувати руки кремом і не посипати голову попелом. 

Приблизно 5% із цього навіть десь колись стається. Хоча здебільшого все ж таки ні. Бо хочеться мати час не лише на шкільні батьківські чати, робочі дзвінки й вирішення усіх можливих авралів на вогняних велосипедах. Дуже хочеться, щоб часу вистачило ще й на те, щоб просто бути собою. І в бутті собою, в цьому шаленому бутті жінкою — хочеться нарешті почуватися просто щасливою і задоволеною.