Книга Всьо чотко. Сергій Кузьмінський і «Брати Гадюкіни». Юрій Рокецький (2266632)

Книга року ВВС-2024 в номінації Есеїстика > «Брати Гадюкіни» та їхній фронтмен Сергій Кузьмінський, безсумнівно, одне з > найяскравіших явищ в українській музиці 1990-х. Увірвавшись у неї з феєричною > сумішшю регі, блюзу, рок-н-ролу та фолку, вони принесли бунтівний дух > справжньої творчої свободи, чим завоювали любов публіки на довгі роки. Це видання стане справжньою знахідкою не лише для прихильників творчості Кузі та «Братів Гадюкіних» — адже передусім це біографія цілого покоління, що зростало на зламі епох. Написана на основі десятків інтерв’ю, а також дописів самого Кузьмінського, книжка вражає щирістю й відвертістю. А вміщені в ній світлини, аудіо- й відеозаписи додають особливої атмосфери. ВІДГУКИ НА КНИЖКУ > Коли з’явилась перша касета «Всьо чотко!», мені виповнилось чотирнадцять — і я > був шокований. А зараз я розумію, що історія життя Кузі подібна на його пісні: > драйвова, іронічна, передбачувана в основі, але абсолютно несподівана в > деталях. Львів, рок-н-рол і грецька класична драма — усе разом. Читається на > одному диханні. І для тих, хто вперше буде відкривати для себе «Братів > Гадюкіних», і для таких їхніх відданих фанів, як я :) Святослав Вакарчук, > співак, лідер українського гурту «Океан Ельзи» > Юркова біографія Кузі — про феномен любові та щирості, про легкість, > суперечливість, слабкість та екстаз. Зрештою — саме про людяність, яка і є > основою справжньої музики. Написана з дитячим захватом і чесністю, вона є як > точним і відвертим свідченням діянь самих «Гадів», так і характеристикою цілої > епохи, на тлі якої ці діяння розгортались. Вийшло правдиво, у чомусь > ностальгійно, та передусім — життєствердно. Для дітей, так би мовити, > середнього і старшого шкільного віку, які ще не чули про Заппу, але вже не > слухають Кобзона. Сергій Жадан, письменник, поет, фронтмен гурту «Жадан і > Собаки» ЦИТАТИ З КНИЖКИ ЮРІЯ РОКЕЦЬКОГО > Однокласники згадують Сергія як вихованого та інтелігентного хлопчика. > Здібний, без хуліганських звичок, трохи замкнений, із блискучим почуттям > гумору, у добрих взаєминах з однолітками і вчителями. У старших класах > половина дівчаток школи були закохані в нього по вуха. Сестра Наталя > розповідає: «Була вчителька української мови, Анісія Аполлонівна. Це була > старша жінка з таким характерним пишним начосом, модним у 60-х. Вона страшенно > любила Сергія та його жарти, ці штучки всякі. А він досить пристойно вчився. > Українську ми вивчали за власним бажанням, хоча школа була з російською мовою > викладання і можна було відмовитися. Діти військових переважно відмовлялись. А > ми із Сергієм не відчували жодного дискомфорту з цього приводу, і зі щелепою в > нас усе було гаразд». > Зрештою, музичну школу Сергій так і не закінчив, оскільки йому було ліньки > ходити туди цілих п’ять років, однак там він вивчив ноти і загалом здобув базу > для подальшої музичної діяльності. Батьки придбали синові японський синтезатор > Yamaha, на якому він далі займався і вдосконалював свої навички. У ті часи це > була доволі рідкісна річ і по-справжньому цінний подарунок. > Класу до сьомого я слухав музику неусвідомлено: в основному джаз (батько був > джазменом**). До періоду статевого дозрівання виникла нарешті необхідність у > своїй музиці — і я, на відміну від батька, став слухати хард-рок. І за якийсь > час перший удар перевернув мені мізки. Називався цей удар Led Zeppelin > «Physical Graffiti». Досі це один із моїх улюблених альбомів. У той час я мало > що розумів: звідки ця музика, як це робиться, про що співається і т. д. Знав > єдине: музика ця потрясала, від неї йшов мороз по шкірі і, що дуже важливо, цю > музику ненавиділи мої батьки та й усі дорослі... > Утім джерелом натхнення йому слугували не лише весілля. Петро Полтарєв > пригадує, як Кузя сам одягав модний кримпленовий піджак страшнючого сизого > кольору та штани-кльоші й ішов під кінотеатр імені Лесі Українки, де збиралися > хлопці, які приїжджали до Львова з навколишніх містечок і сіл. Він підходив до > їхнього гурту й запитував: «Хлопці, можна я з вами постою, сі потусую?». Ті > йому відповідали: «Ну та стій», — і балакали собі далі, а Сергій убирав у себе > їхню говірку і сленг.