Книга Так, але.... Тарас Прохасько (2269916)

> Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не > написав. Зате написав  — у своєму ні з ким не сплутувальному стилі  — серію > шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було > давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема  — про > такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, > проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, > бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, > снідати  — по-своєму, а дивитися  — зміщуючи візир. Так, але не це тут > головне. Бо головний тут  — тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами > сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент > народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому > значенні цього слова. > > Олександр Бойченко > Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи > «свою» історію. Серія «Дороги»  — це миттєвості мого шляху, що виникали, мов > спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська. Ключем до серії «Трапези» стала > думка: «Все, що об'єднує нас  — це досвід спілкування. Тільки він має значення > і залишається в пам'яті». > > Олена Придувалова > Об'єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва  — > головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. > Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства > як митця і людини  — це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми > бачимо наслідком цього неймовірного союзу. > > Тетяна Швед (Безкоровайна)