Пекарня в Парижі (2291210)

1870 рік. Париж оточений пруссаками, та хіба це якось стосується юної Лізетти Віньйо із заможної родини, яка не голодує й не знає біди? Єдине, що цікавить її батьків – щоб війна не вплинула на їхній добробут, а старша донька вдало вийшла заміж. Сама ж Лізетта, замість читати книжки про гарні манери й гаптувати серветки, воліє проводити час на кухні й готує не гірше, ніж вправна куховарка. Тим часом у Парижі відбуваються доленосні історичні події, і невдовзі молода жінка разом з коханим опиняється у вирі революції. 1946 рік. Париж оговтується від наслідків Другої світової. Юна Мішлін залишилася без обох батьків і тепер має доглядати двох молодших сестер. Коли дівчина втрачає останні засоби існування, її сусідка наполягає, щоб та навчалася в пекарській школі й відновила пекарню у своєму будинку. Обом жінкам доводиться боротися із втратами, вчитися приймати любов і робити свій вибір. У них є лише їхня сміливість і віра в те, що жменька борошна, трішки цукру, дріжджів і води можуть змінювати світ на краще Я сховала сукню назад у шафу, вдячна за свободу рухів і ще більше — за можливість вільно дихати. Ззаду я побачила просте зелене плаття, яке вдягала, виходячи в місто того самого дня, і яке Марі дбайливо повісила в шафу; я торкнулася грубого полотна однією рукою, а другою — рожевого атласу. Одна сукня була бездоганна, гладенька, і виблискувала, мов у сяєві свічок. Інша була цупкою, та це був одяг, у якому можна було... прожити життя. Я добре знала дотик прохолодного атласу на шкірі. Знала, наскільки легко й розкішно носиться ця тканина. Але досить лише невеликої плямки чи кількох краплин води, хлюпнутих на сукню, щоб зіпсувати її назавжди. Я знала, що лляне полотно жорстке й штивне. Але воно б витримало довгі години на кухні й тривалі прогулянки містом. Витримало б сонце влітку й сніги взимку. Я відпустила атлас і ковзнула в обійми полотна. Я не могла все життя бути порцеляновою лялькою на полиці. Я була лляним полотном — і мені судилося прожити інше життя.