Те, що видно звідси. - Маріана Лекі. - 9786171703018 (2725382)
Оплата картой или наличными при получении
Оплата с использованием промокода или подарочного сертификата для этого товара не доступна
Продавец может предложить внести частичную предоплату за заказ. В этом случае он уведомит реквизиты для оплаты при подтверждении заказа
Вы можете вернуть товар в течение 14 дней в соответствии с Законом Украины «О защите прав потребителей»
Покупатели также интересовались
Характеристики товара
Описание товара
Сельмі втретє наснився окапі. Мешканці Вестервальду вже знають, що цей сон віщує смерть. Тому вони відчайдушно уникають людей, тварин, руху. Пишуть розлогі листи про «завжди» й «ніколи». Наповнюють свої життя правдивістю, бо помирати з прихованою правдою в тілі надзвичайно боляче. Відтак оптик, який десятки років тримав своє кохання до Сельми у таємниці, вирішує дати волю почуттям. Мати Луїзи, Астрід, шукає спосіб розлучитися з її батьком. Вона не кохає власника кафе-морозива, з яким закрутила роман, але й Петера теж більше не кохає. Та ніхто з них не помре цього разу. І смерть, що станеться, не розб’є їхні серця так сильно, як серце Луїзи, онуки Сельми...
«Те, що видно звідси» — філософський роман-роздум про абсурдність життя і смерті, безсмертя, таке різне й подеколи недоречне кохання. Про горе, яке змінює одну дівчинку й цілу громаду. І про пошук себе в цьому великому, дивному світі.
«Чудова, розумна, весела, глибока книжка»,
— радіостанція Deutschlandfunk Kultur
«Літературний шедевр, надзвичайна книжка, що наповнює щастям»,
— газета Münchner Merkur
Книга «Те, що видно звідси» — це драма про сімейні стосунки й кохання в різному віці від сучасної німецької письменниці Маріани Лекі. Страх смерті часто переслідує людину, лякає більше не факт закінчення життєвого шляху, а незвідність перебування у вічному спокої. Жителі Вестервальду, села в Німеччині, не вважають себе забобонними, але вони суперечать своїм переконанням, коли дізнаються, що Сельма побачила окапі уві сні. Жінка не вперше бачить тварину, і кожного разу після сновидіння хтось із місцевих помирає. Тому селяни металися, мов підбиті птахи: вони уникали зовнішнього світу та писали листи, у яких висловлювали все те, що досі не сказали своїм близьким. Смерть того дня не прийшла до Вестервальду, але Луїза, онука Сельми, пережила ситуацію, від якої залишився трагічний та гіркий посмак.