+
Збір завершено!
9 223 184 грн = 184 комплекти екіпу для медикинь.
Мету перевершено вдвічі!
Дякуємо кожному, хто долучився!
Один екіп = 50 000 грн*
-
Форма - 8 000 грн
(демісезонний або зимовий варіант)
-
Взуття - 4 000 грн
-
Шолом - 11 000 грн
-
Бронежилет - 22 000 грн
-
Каремат + Спальник - 5 000 грн
Якщо хочете долучитися:
-
Повідомте касира про намір підтримати проєкт
-
Назвіть бажану суму переказу (від 1 грн)
-
Касир додає названу суму до чека
-
EVA перераховує зібрані кошти ГО «Землячки»
-
ГО «Землячки» спрямовує їх на закупку екіпу для бойових медикинь
Її історія — життя
Не вигадане, не гучне, не кінематографічне.
Її місія — життя. Наша місія — захистити її.
Вона — жива. Вона справжня.
І ми хочемо, щоб ви її побачили — такою, як вона є.
Олена Риж
бойова медикиня, молодша сержантка
Шлях до війська
Від думок «А що робити далі?» — до мобілізації минуло близько пів року. Три з них на вихідних проходила військову підготовку.
Яка була твоя реальність до війни?
Гарне, цікаве життя з улюбленою справою. І життя в рожевих окулярах, через які не бачила війни, що тривала з 2014, і не усвідомлювала загрози поруч.
Яка твоя реальність зараз?
Наповнена різними подіями. Формою і спідницями, бліндажами та шикарним ліжком, салатом в красивому закладі і сух паєм, з танцями під українські пісні і сльозами з болем в серці від загибелі побратима чи посестри. Різноманітна і головне повноцінна.
Історія з фронту
На ротації в Часовому Яру я записувала час кожного дрону FPV який літав в нашому секторі або якого об’являли в радєйку і за декілька днів вирахувала їх графік роботи. Знайшла місця по 10 – 15 хв без вильотів і це допомогло нам потім рухатись по вулиці. Виходити на евакуацію без втрат.
Ким мріяла стати в дитинстві?
Коневодом — займатись кониками.
Анастасія Подобайло
санінструкторка евакуаційного відділення медичної роти 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади
Шлях до війська
Свій бойовий шлях почала наприкінці 2017-го в лавах 1-ї штурмової роти ДУК «Правий Сектор». До того вступила до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, працювала у Харківському Літмузеї та займалась культурним менеджментом — організовувала мистецькі заходи, фестивалі й освітні проєкти. У січні 2021-го приєдналася до ЗСУ — і досі на службі.
Яка твоя реальність зараз?
Люблю службу за те, що тут неможливо планувати — кожен день інакший. Наразі працюю на евакуації поранених, надаю догоспітальну допомогу й навчаю тактичній медицині. Медицину обрала через характер: завжди хотіла допомагати. А на війні це просто — не вмієш вбивати, вчись рятувати. Роботи вистачає: від фронтової допомоги — до інструкторства. І все важливе.
Історія з фронту
Одного разу на найгарячішій позиції рятувала бійця з важким осколковим пораненням руки. Він не думав про смерть чи евакуацію. Його лякало інше: «Скажи, чи вдасться врятувати руку? Бо мене жінка покине, якщо я буду інвалідом».
Що побажаєш українцям?
Щоб щодня, повертаючись додому, ми памʼятали, якою ціною це все дано. Пам’ятали імена тих, хто воює — і тих, хто вже не повернеться. Памʼятали історію, памʼятали про здоровий глузд, критичне мислення, чіткі пріоритети та правильну систему цінностей.
Катя [Тео] Суручану
старша бойова медикиня мінометної батареї 41 механізованої бригади
Шлях до війська
Після повномасштабного вторгнення я одразу почала шукати спосіб потрапити на війну. Через кілька днів знайшла добровольчий корпус, звільнилася з роботи, вручила кота сестричці — і поїхала. Вже на другий день мені сказали: або бойова медикиня, або додому. Я залишилася. І з того все почалося.
Яка була твоя реальність до війни?
До війни я жила звичайним, але різнобарвним життям: працювала нянькою, аніматоркою, адміністраторкою дитячої кімнати. Любила стиль, красиві сукні, свободу вибору. Часто почувалася заручницею обставин — але шукала себе, як могла. Подорожувала, читала, тікала в гори, де можна було просто мовчати й дихати. Там мені дихалося вільно.
Яка твоя реальність зараз?
Зараз я проводжу тактичні заняття, стабілізую поранених, займаюся лікуванням хлопців. Роблю, що можу. Роблю, що треба. Плачу, тримаюся.
Історія з фронту
18 березня 2024 року — найважчий день мого життя. На позиціях біля Часового Яру під обстріл потрапила моя найкраща подруга. Її евакуювали, я до останнього тримала зв’язок і вірила, що виживе. Але згодом прийшла звістка про її смерть. Я приїхала в морг, серед десятків тіл побачила її. Сиділа поруч, просила вибачення, ніби вона могла мене почути. Відтоді немає дня, коли б я не згадувала її. Вона була світлом. І я маю нести це світло далі.
Ким мріяла стати в дитинстві?
Дуже хотіла бути нянькою. І перукарем.
Олена "Одуванчик"
лікарка-анестезіолог стабілізаційного пункту та реанімаційної евакуаційної бригади
Шлях до війська
До війська приєдналася у 2022-му. Війна застала мене в онкоклініці в лісі, навпроти військової частини — вже о пʼятій ранку ми все чули й бачили. Я залишилася єдиним лікарем: мала продовжити лікування пацієнтів і організувати евакуацію. За дві доби ми організували евакуацію усіх пацієнтів з клініки будь якими методами,а вже потім вибирались самостійно (я і медсестри, санітарки) — уночі, через ліс, очікували під мостом на повороті у Васильків де нас на трасі підібрав мій друг. Після цього пройшла курси військової, вогневої й тактичної підготовки. Восени приєдналася до добровольчих батальйонів, потім — підписала контракт. І відтоді це моє “work & travel”.
Яка була твоя реальність у цивільному житті?
У мирному житті я була лікарем-анестезіологом. Працювала в реанімації, інтенсивній терапії, операційних і протишокових палатах. Із “жестячком” на ти — з 2014-го, спершу як медсестра, згодом як лікар.
Яка твоя реальність зараз?
Все те саме, тільки з амуніцією в 10–12 кг, постійною загрозою й без належних умов. Переважно працюю в авто — евакуюю тяжкопоранених. Інколи я командирка екіпажу й відповідаю за всіх: підлеглих, себе, пацієнтів. Навчилася водити під час роботи. До цього ніколи не сиділа за кермом.
Ким ти хотіла стати в дитинстві?
У дитинстві мріяла стати ветеринаром і відкрити готель для собак — люблю тварин більше за людей. Але після маминої поради стала лікарем. Не шкодую: моя робота важлива. Завжди мріяла подорожувати і досліджувати — навіть під час навчання обирала квиток замість вихідного. Куди завгодно, аби нове місце.
Яна "Яся"
сержантка, медична сестра евакуаційного відділення медичної роти 47 ОМБр «Магура»
Шлях до війська
У 21 рік пішла служити. Майже всі близькі вже були на війні — хотілося допомагати фізично. Диплом із медичною освітою став моїм «квитком» на фронт. Подача у військкомат, сперечання, відмова — хотіла саме в бойову бригаду. Поїхала до друзів на Донбас, взяла відношення, і — та-даааам — мета досягнута!
Яка твоя реальність зараз?
Працюю медичною сестрою евакуаційного відділення і стабілізаційного пункту. Мій день — це медеваки: на точках перехоплення зупиняємо кровотечі, вводимо препарати, стабілізуємо поранених. А далі — транспортування: або до стабпункту, або одразу до шпиталю.
Історія з фронту
Ніколи не забуду хлопця з травматичною ампутацією стопи — одна з перших евакуацій. Коли він спитав: «А зможу я грати у футбол з сином?» — я відповіла: «Так. І ти живий — це головне». Він усміхнувся: «Чудово. Тоді я спокійний». У той день я зрозуміла, як наші люди вміють любити навіть у найгірші моменти.
Ким ти хотіла стати в дитинстві?
У дитинстві мріяла бути стоматологом. У підсумку маю фах фельдшера — і, може, це навіть краще. У цивільному житті була асистентом стоматолога й барменом. З 8:00 до 18:00 — пломби, з 19:00 до 4:00 — коктейлі.
Ангеліна "Миша"
фельдшерка евакуаційного екіпажу
Шлях до війська
У 2018-му закінчила медколедж і працювала фельдшером на екстренці та медицині катастроф. До війська пішла у 2020-му — просто прийшла до ТЦК і подала документи. На мене дивилися, ніби на дивну: “Нащо молодій дівчині це треба?” Але я чітко знала, чому я тут.
Твоя реальність зараз та як проходить твій день?
Зараз я фельдшерка евакуаційного екіпажу — надаю допомогу до наступного етапу евакуації. Дні різні. Якщо це бойове чергування — відпочинок між виїздами, кава, короткі розмови. Якщо після виїздів — догляд за хворими, заняття з медицини, підготовка. Після кожного еваку завжди розбираємо роботу: що вдалося, що варто зробити краще. Це важливо.
Історія, яка описує твою реальність
Війна забирає цвіт нашої нації. У 2022-му на гарячому напрямку я забирала важкого пораненого, якого передала мені посестра Женя — бойова медикиня. Це був останній раз, коли я її бачила. Через кілька днів вона загинула. Їй було 25. Таких історій багато. І це — наша реальність, яку не всі бачать.
В які моменти ти пишалася собою найбільше?
Я пишалася собою завжди, коли вивозила важких поранених. Раніше мені здавалося, що я нічого не зможу і нічого не вмію. Один із таких моментів був тоді, коли побратим отримав поранення в шию, і тому зачепило сонну артерію. Я передала його живим, і коли вийшла з машини, зрозуміла: я можу. Я зробила все, щоб він залишився живим.
Тетяна "Манюня"
санітарна інструкторка
Де і як зустріла 24 лютого?
Повномасштабне вторгнення я зустріла в Харкові. Коли розбудила дитину й побачила в його очах страх і лють — сумнівів не було. Ми повинні зробити все, аби наші діти й батьки більше ніколи не бачили такого страху.
Чим ти займалася "до" та яка твоя реальність "зараз"?
До війни я була менеджеркою у великій компанії. Зараз я — сертифікований Combat Medic у спецпідрозділі. Також інструкторка з тактичної медицини. У моєму підрозділі — хлопці 2000 року народження. Ми не маємо права залишити цю війну їм. І точно не маємо права — своїм дітям.
Історія з фронту
Найстрашніше — везти маму на опізнання сина. Його не могли забрати з лісу майже 5 місяців. Вона ще сподівалась, що він у полоні. Тоді якраз вивозили тіла з Ізюму. Повний двір чорних пакетів. Страшний сморід. Вона впізнала його тату на клаптику вцілілої шкіри. І я бачила, як гасне остання надія в очах матері. Це неможливо забути.
Що першим зробиш після перемоги?
Після оголошення перемоги я з сином піду туром по мальовничим містам України.
Часті запитання
Що таке «Місія — життя»?
Це благодійна кампанія, ініційована мережею магазинів EVA спільно з громадською організацією «Землячки». Мета — зібрати 4 000 000 гривень на 80 комплектів екіпірування для бойових медикинь, які щодня рятують життя в найгарячіших точках. Ці жінки — на передовій, у стабпунктах і евакуаційних бригадах. Вони першими приходять на допомогу — і часто залишаються без базового захисту. Ми хочемо це змінити.
Що входить у комплект екіпірування і скільки це коштує?
Один повний комплект коштує 50 000 грн. До нього входять: бронежилет, тактичне взуття, форма, шолом, каремат і спальник. Це базовий захист, який дає змогу працювати в польових умовах і рятувати інших без ризику для себе.
Куди підуть кошти і як перевірити, що допомога доходить до бойових медикинь?
Усі зібрані кошти будуть спрямовані на закупівлю екіпірування для бойових медикинь. Закупівлю, логістику та передачу забезпечує ГО «Землячки», яка веде відкриту звітність. Після завершення збору буде опубліковано фінансовий звіт і матеріали з передач.
Як долучитись до кампанії?
Долучитися до кампанії «Місія — життя» можна по-різному — і кожен спосіб має значення. Ви можете зробити благодійний внесок на касі в магазинах EVA. Навіть кілька гривень у межах звичайних покупок — це частинка броні для жінки, яка рятує життя. Велика підтримка — це також слово. Розкажіть про кампанію друзям, у соцмережах, на роботі — іноді саме завдяки вам проєкт почує ще одна людина, яка допоможе.