Якою була реальність до повномасштабної війни?

До повномасштабної війни я жила у Нью-Йорку та будувала кар’єру фінансиста. Працювала на Манхеттені та жила у квартирі з неймовірним видом. До цього встигла пожити та повчитися у шести країнах світу.

З чого розпочався бойовий шлях?

В кінці 2022 року я повернулася з США. Моя сім’я вже була повністю залучена у боротьбу: сестра служила в піхотному підрозділі 3 ОШБ. Усі відмовляли мене від цього кроку, але я хотіла бути залученою на повну — працювати руками, безпосередньо на передовій, тому вирішила почати службу в добровольчому батальйоні «Госпітальєри».

З якими викликами стикаєтеся найчастіше?

Найбільший виклик сьогодні — це дрони. Якщо ще у 2023 році ми могли чергувати всього за 800 метрів від позицій і швидко виїжджати на евакуацію, то зараз це неможливо. Дрони відштовхують нас все далі від переднього краю, евакуації стають складнішими.

Як виглядає звичайний день бойового медика?

Наш день — це довгі години напруженого очікування: ми слухаємо радіоефір, стежимо за кожним викликом, за кожним «триста» з позицій. І після годин тиші — раптово настає момент «екшену», коли все вибухає дією, і немає часу на роздуми.

Чому потрібні евакуаційні машини?

Для підрозділу справна евакуаційна машина — це впевненість, що коли пораненого завантажили, ми доїдемо до стабпункту. Були моменти, коли машина не заводилася вже після того, як у ній лежав 300. І тоді кожна секунда тягнулася вічністю. Логістика і евакуації повністю залежать від надійного транспорту. Пам’ятаю випадок: наш боєць наступив на міну, втратив одну ногу й отримав тяжкі поранення іншої ноги, руки, обличчя та шиї. Побратими неправильно наклали турнікети, і до нашого приїзду він вже втратив критичну кількість крові, був без свідомості. Евакуація до стабпункту займала близько 2 годин. І тільки завдяки тому, що ми приїхали швидко й змогли відразу його вивезти, вдалося врятувати не лише життя, а й руку та ногу.

З чого почався ваш бойовий шлях?

Мій шлях розпочався з прикладу, який подав мені мій брат. На початку повномасштабного вторгнення він вступив до ССО Азов Київ, і його рішучість стала для мене потужним стимулом. Трохи згодом я приєднався до добровольчого бату «Госпітальєри». З того моменту багато чого змінилось, і ось тепер служу в бригаді.

Якою була реальність до повномасштабної війни?

До війни я був звичайним студентом. Мої найбільші турботи тоді зводилися до зовсім буденних речей: як отримати диплом та не проспати ранкові пари. Думки про те, як чиститься зброя, як користуватися турнікетом, а тим більше — як довезти людину з проникаючим в живіт живою, навіть не з’являлися.

Як виглядає звичайний день на позиціях?

Ми чергуємо на визначених точках, які розташовані на відстані від Лінії зіткнення. Зазвичай це занедбані хати у селах. Тут ми по черзі моніторим радіостанцію та оперативні чати — одним словом, тримаємо руку на пульсі того, що відбувається.

Що означає для підрозділу мати справну евакуаційну машину?

Тут безліч нюансів, і можна довго розповідати, наскільки важливо мати надійний та справний автомобіль. Йдеться не про зручність нашої роботи, а передусім про комфорт і безпеку пораненого — щоб зменшити його й без того стресовий досвід під час евакуації. Наприклад, враховуючи стан наших доріг — а подекуди їх відсутність — якісна ходова частина стає критично важливою. Евакуювати пораненого з переломом або проникаючим пораненням у пахову ділянку без хорошої підвіски означає перетворити і без того складну ситуацію на справжнє випробування для нього.

Як автомобіль може врятувати десятки життів?

Один справний автомобіль може здійснити десятки виїздів, вивезти людей з-під обстрілів і доставити їх туди, де їхні шанси на виживання значно зростають.

Чим запам’яталася одна з ваших найскладніших місій?

Одним із найскладніших етапів для мене був вихід з Авдіївки. Операція тривала декілька діб, і здавалося, що потік поранених не припиняється ні на мить. Незважаючи на майже повну відсутність сну, під час самої роботи втома зовсім не відчувалася — був лише фокус на завданні, на людях, яких потрібно було привезти живими.

З чого почався ваш шлях?

Мій шлях у війську розпочався на початку 2023 року. Усі мої друзі вже були на фронті, брали участь у бойових діях. Усередині було відчуття, що я можу й повинна допомагати ще більше. У цей момент подруга «Дзвінка», яка нині є моїм командиром, запропонувала долучитися до «Янголів». Саме тоді почалася моя дорога тут.

Якою була ваша реальність до повномасштабного вторгнення?

Я займалася громадською діяльністю, зокрема проєктом із донорства крові. Моє життя складалося з роботи, друзів, серед яких було чимало військових ще з 2014 року — як діючих бійців, так і ветеранів. Тому моя реальність завжди залишалася свідомою та не дозволяла стояти осторонь навіть на початку повномасштабної війни.

Як виглядає ваш звичайний день?

Щодня — постійна комунікація з бійцями. Це зустрічі в лікарнях, розмови з лікарями, обговорення подальших планів відновлення пораненого, організація співпраці з реабілітаційними центрами й напрямками протезування. Також доводиться щодня закривати десятки питань, які виникають у поранених.

Чому так необхідні евакуаційні машини?

Тому що від швидкості евакуації залежить життя. Я бачила, як для моїх бійців кожна хвилина мала значення, своєчасне доправлення у стабілізаційний пункт рятувало їм життя.

Чи є приклад, коли швидка евакуація змінила все?

Так. Один із моїх бійців отримав тяжке поранення. Евакуація була організована максимально швидко, наскільки це дозволяли обставини. Саме завдяки цьому вдалося врятувати йому кінцівку від ампутації. Це ще раз довело, що швидка евакуація — це шанс не лише вижити, а й зберегти здоров’я.

З чого розпочався бойовий шлях?

До повномасштабної війни я вчився, паралельно працював і жив звичайним життям студента, адже мені на той момент було всього 19 років. Волонтерив, а згодом вирішив долучитись до бригади, якій допомагав завжди.

Яким є звичайний день на позиціях?

Звичайний день на піхотних позиціях виглядає як нескінченна лотерея смерті, адже зараз епоха дронів. Неможливо навіть вийти на вулицю під відкрите небо — одразу очікує або мавік зі скидами, або FPV.

Які відчуття супроводжують у боях?

Це відчуття адреналіну в крові, адже потрібно врятувати побратима і водночас самому не загинути.

Які моменти найбільше запам’яталися?

У мене був вихід на піхотні позиції, котрий тривав 35 днів, під час яких часто доводилося залишатися без їжі та навіть води, бо за ними треба було долати пішки 5 кілометрів в одну сторону, а через складність бойової обстановки це було неможливо.

Чому так важливо мати евакуаційні машини?

Найвища цінність — людське життя. Без таких машин не можна зберегти здоров’я та життя наших побратимів і посестер. Коли я отримав поранення, саме на евакуаційному авто мене направили до стабпункту.

Унаслідок поранення я втратив ногу, але мені врятували життя, і тепер завдяки опіці Патронатної служби я пройшов реабілітацію та маю сучасний протез.